![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
Пінчук-Арт-Центр. Приємно, що хоч інколи дядьки олігархи вкладають свої мільйони не лише в офшорні банки й фірми, а й в українську культуру і мистецтво. Двічі приємніше, якщо мистецтво сучасне, світового рівня. Хоча…
"Да… Там… Туда… В пірьод, только па аднаму… пі-пі-піпі (пищить із турнікету)... Куда?! Ану стаять!" Видає монотонні високочастотні речитативи сімпатішний хлопчик-охоронець троєшинсько-гопницької наружності. Бути в Україні українцем – це об'єктивний факт. А от бути європейцем (не за розміром кишень і їх умістом, а за геометрією культурних форм мозкових синусоїдів) в центрі Східної-Європи, навіть, перебуваючи в культурно-мистецькому центрі європейського рівня – це можливо й так, а можливо, і ні. Із цим ще можна посперечатися!
Країна де по вулицям досі ходять медведі, люди голими руками їдять сире м'ясо й дохнуть від радіації, але декого встигли врятувати і вивести із зони доки в них не повиростали роги. Òлені, олèні, òлені, не бриті і не голені…
Так ось, про саму арт-контору Пінчука. Центр дійсно європейського рівня, де вже не приймаєш аромотерапію запахів копченого сиру та розбавленого пива. Сугестія сучасних образів, звуків, зображень, конструкцій. Все це збудовано на на пятнадцятимільйоному фундаменті убітих єнотов (у.е.) й розміщено на трьох поверхах одного з терміналів VIP-Майдану, а головне, наповнене сучансим, представницьким, високоякісним мистецьким контентом. Єдине в Україні, здається і в Східній Європі теж. Можна починати гордитися й індичитися.
Найбільше часу з усіх відвіданих амфілогів ми провели, як не дивно, у вбиральні. І не тому, що робили там свою звичну чорну справу – просто ловили кайф від сучасного мистецтва й високих технологій. Та найцікавіше, як завше, лишається поза кадром:) Крім нужника, таких онтопових інсталяцій на виставці сучасного мистецтва "Generation UsA " ще багато. Тож беремо за руку друзів, коханих, знайомих, батьків, сусідів, симпатичних вуличних перехожих, звісно, якщо вони посміхаються, а в їхніх очах горять вогники, - і гайда в Європу.
"Да… Там… Туда… В пірьод, только па аднаму… пі-пі-піпі (пищить із турнікету)... Куда?! Ану стаять!" Видає монотонні високочастотні речитативи сімпатішний хлопчик-охоронець троєшинсько-гопницької наружності. Бути в Україні українцем – це об'єктивний факт. А от бути європейцем (не за розміром кишень і їх умістом, а за геометрією культурних форм мозкових синусоїдів) в центрі Східної-Європи, навіть, перебуваючи в культурно-мистецькому центрі європейського рівня – це можливо й так, а можливо, і ні. Із цим ще можна посперечатися!
Країна де по вулицям досі ходять медведі, люди голими руками їдять сире м'ясо й дохнуть від радіації, але декого встигли врятувати і вивести із зони доки в них не повиростали роги. Òлені, олèні, òлені, не бриті і не голені…
Так ось, про саму арт-контору Пінчука. Центр дійсно європейського рівня, де вже не приймаєш аромотерапію запахів копченого сиру та розбавленого пива. Сугестія сучасних образів, звуків, зображень, конструкцій. Все це збудовано на на пятнадцятимільйоному фундаменті убітих єнотов (у.е.) й розміщено на трьох поверхах одного з терміналів VIP-Майдану, а головне, наповнене сучансим, представницьким, високоякісним мистецьким контентом. Єдине в Україні, здається і в Східній Європі теж. Можна починати гордитися й індичитися.
Найбільше часу з усіх відвіданих амфілогів ми провели, як не дивно, у вбиральні. І не тому, що робили там свою звичну чорну справу – просто ловили кайф від сучасного мистецтва й високих технологій. Та найцікавіше, як завше, лишається поза кадром:) Крім нужника, таких онтопових інсталяцій на виставці сучасного мистецтва "Generation UsA " ще багато. Тож беремо за руку друзів, коханих, знайомих, батьків, сусідів, симпатичних вуличних перехожих, звісно, якщо вони посміхаються, а в їхніх очах горять вогники, - і гайда в Європу.
( фото інсталяції )