Loving Life

Ментальні амбівалентності

Wed, 21 Mar 2007 23:52:05 GMT

У попередній серії...

Ікх ніхт ферштейн. Я починаю шугатися власних почуттів. Патологія особливо запущених проявів. Якщо так триватиме й надалі – то настане їм повний параліч і звіздєц зіркам. Намагався ввійти до іншої казки, а там усі білети вже продані й усі місця куплені. Поїзд далі не їде, звільніть, будь-ласка, вагони. Здається час зупинився, от тільки хочеться їсти, це весь час повертає на землю. Яку я люблю.

Сьогодні в програмі...

А моя підсвідомість досі непогано про мене думає. Нічо’ так, говорять психологічні тести, все навіть набагато краще ніж можна собі уявити. Тепер голова забита всілякими траблами. Те-се, сяк-так, там-сям, зробити те, піти туди, поговорити з тим, біганина, багато галасу, дурдом повний. Хата пармалата. Але в певні дивні і затерті моменти життя, все ніби зупиняється, чується симпатичний голос, в руки береться бензель і внутрішній художник малює зовсім іншу часово-просторову реальність. Дивні істоти з білими крилами.
У всьому винна краса. Внутрішня, зовнішня, гірше коли одночасно вся в одному горнятку. Тоді розчиняєшся в ній, як цукор у гарячому чаї. Амбівалентності почуттів, джунглі людських стосунків, світло сонця. Земні янголи, засекречені у своїй внутрішній прихованій ексклюзивній струйовості. Пожирати очима й насолоджуватися – отруєння від переїдання не буде. Головне передчасно не кінчити. Хтось казав, очі здатні кінчати.

У наступній передачі зніматимуться...

Завтра почнеться вранці, повітря вже запахло весною, шкіра молодістю. Усе буде окі докі, говорить внутрішній оракул. Усе буде навіть краще, значно-значно. Бабло переможе зло, любов накриє землю озоновим шаром і захистить від неправильних думок, і шкідливих вчинків, кохання зігріє серце. Але це вже зовсім інша історія!

Рекламна пауза, сакс...

Я зараз скажено тішуся від нової пісеньки Океану Ельзи «Все буде добре». Чуваки просто молодці, справжні жевжики, хоч і не пишуть своїх ЖЖ. Це помпезний вклад у розвиток оптимізму в Україні. Скиглити, ревіти й кричати про нещасливе кохання, дефіцит щастя й долю, курву її маму – то можуть усі. А от зробити щось конструктивне й налаштоване на рух ендорфінів у крові й повітрі довкола – глобальна проблема вєка.

To be continued…

І все таки я це люблю:)

Sun, 18 Feb 2007 02:17:24 GMT

Люблю, люблю, люблю. Все більше і більше мене впирає Мак Дональдс, а ще ці кльові дєвучки й мучачики з літерами «еМ» на кртатих сорочках, які вже в котре безуспішно намагаються впарити мені якийсь жирний генетично-модифікований пиріжок. І мені глибоко перпендикулярно скількох корів вони січуть для своїх гамериканських канапок, і на якому маслі смажать свої тошнотворні котлети, бо я їх все-одно не їм. "Вільна каса" і всі тридцять два зубчики для вас єдіних. Чисті туалети з альпійською свіжістю й туалетним папером, веселі школярочки з піднятими руками знають ідеально-правильну відповідь «вільна каса!», вічний хлопчик сімпапусік із шваброю в його тендітних руцях, реклама порції морозива за 1 гривню, жести, смайли, погляди. Іноді я просто заходжу туди за горнятком кави, й крім кавових амбівалентностей більше нічого не замовляю. Посидіти, почекати, подумати, зустріти, потеревенити. Сухо і комфортно. Ідеальна відправна точка для зустрічей. I’m lovin’ it:)

Кум бек і гоу он

Mon, 05 Feb 2007 22:32:06 GMT

Знову, знову, знову. Світ навколо зробив недовгоочікуваний реверанс і повернув мене до Парламентської фазенди. Щоправда, рівень гри й поверх радівської юрти дещо інший, що з точки зору нетрадиційної логіки й форсованої гіперболізації параболічних чинників нейронних процесів, у жодному разі це не зменшує суспільної корисності даної події.

Денс, денс, денс. Веселі, брате, часи настали. Купи паперового лайна незаконо проектів, що лишається після ретельно спланованих набігів дикунів племені Нарів Депів, засідання вождів і зальотних птіц буракратичного феніксу, люльки миру, такі ж впираючі як первісний капітал (а шо ми курім?), професійні дистабілізатори, майстри багаторазвого встувпання в одне й те ж лайно, високі дахи фігвамів, антиполітологи, реформатори баяністи і представники піаністи різних політичних субкультур, любі і нелюбі друзі, трясця.

Кайф, кайф, кайф. Казенний чай, супердешеві жраківні з людською кухнею, www-залежність від шарового інтернету, колекції нерафінованих глянцем облич, інформаційне переїдання й незварення шлунку, мезими живого різноформатного спілкування – таких літер нема не розкладці моєї клавіатури.

Уно, дуе, тре, кватро. Тепер настав час активізувати приглухлі функції мислення, що останнім часом сповільнилось й почало пригальмовувати. Погане пальне й хрінові дороги даються в знаки. Європейські магістралі й реактивне паливо форсують події. Замовкаю щоби почути себе. Життя розтягується як жуйка, і липне до всього нового, не відпускаючи нічого з хорошого старого на волю. Набираю обертів…

Вулиці мого, твого, міста

Sun, 28 Jan 2007 23:02:58 GMT

У голові роїться те, у чому не можна зізнаватися. Дивно, усе в середині замерзло, а думки заливає окропом. Гаряче. Пече в мозок, залишає відбитки на серці. Випав сніг.

Знаю спосіб залишати сліди на ньому, оглядаючись у дзеркало. Дехто також залишає їх. Але ж сніг досі застелений рівним, ще не знятим, незайманим сарі.

Квітка виросла в Будди в носі. Солодка терпкість червоного вина просочується крізь гірські висоти свідомість у карпатські долини душі, тече нею в місто, никається темними провулками центральних вулиць. Там живе муза. Можливо в неї твої очі.

В Ангелів завжди хороші думки й іноді втомлені крила. Причини заховані на інших вулицях цього ж древнього міста. Істина стара, як світ, що так само старий, як і я. Наслідки можна розрахувати, але не передбачити, вони завжди приносять щось нове. Вони, розкидані по фасадах вітрин, На дахах будинків скрипалі грають лише певну музику, для маленького пузатого чувака що кружляє над будинками. Це не найкращий у світі авіатор Карлсон. У нього немає пропелера, а з рук він ніколи не випускає арматурку, тфу, лука, бо ж ніколи не знає, коли він зможе знадобитися. Член сицилійського мафіозного клану Донів Амурів.

Сховатись від них можна на горищах. Там немає сонячного світла, вітру й темряви. Суцільні прологи. Кавалки ілюзій. Можливо це мало би бути сумно, якби не оптимістичний висновок. Будуємо мости, і шукаємо умовності. Шукаємо шляхи, і означуємо майбутнє. Наповнюємо простір думками й здогадами.

Випав сніг. Вулицями блукають розцілованими дівочими думками невідомі істоти. Вони швидко зникають за горизонтами поворотів, звідти приходять нові. Реверанси траєкторій, асиметрія почуттів, дефілювання думок, координація дій. Нічні історії вулиць, що освітлюються олійними каганцями, надто захопливі й звабливі. Їх вогники блищать в очах. Вони горять.

У мені надто багато оптимізму й упевненості. Але в голові те, у чому не можна зізнаватися.

Coffee як формат існування

Thu, 25 Jan 2007 13:46:21 GMT

Півлітра залитого окропом кип'ятку – не кава, профанація! Жодної розчинної попси, тільки справжня, свіжозварена – симфонія краси, смаку, запаху й настрою.

Кава, мікс еросу й танатосу, екзистенція мого існування, існування моєї екзистенції. У моїх жилах замість крові тече солодко рідина брунатного кольору, її гірчинка й міць живить плоть мізки й душу. Філіжанка чарівного еліксиру шикує нейронні ансамблі, перетворюючи їх на наполеонівське військо здатне вернути гори, груди, інші світи, душі й м’ясо. Я супер мен, вумен і… я просто супер. Дифузія рідин, твердин, душ, почуттів. Кава в мені, я – це кава, вічність і світло, кавалок моєї плоті, у моїх жилах, се моя кров.

Впадаю в глибокий осад, розчиняю кристали цукру, кручуся вспіралях подвійних доз кофеїну, збиваюсь з ванільними вершками. Розправляю крила, лечу феніксом, змінюю точки топографічної реальності, піднімаюся до сьомої паралелі небес перехрестя всесвіту й вічності. Руйнуються всі канони. Я чемпіон світу – я людина-індіго, я – це Я. Кавові зерна пересипаються крізь клепсидри повік, навколо витають рудиментарні візерунки сонячних інсталяцій, зупиняє дію час. Що може бути краще за каву? Тільки кава!

Спочатку була кава, кава була в напої, і напій був кавою…

В Європу культурно по атдиху

Sun, 21 Jan 2007 11:05:46 GMT

Пінчук-Арт-Центр. Приємно, що хоч інколи дядьки олігархи вкладають свої мільйони не лише в офшорні банки й фірми, а й в українську культуру і мистецтво. Двічі приємніше, якщо мистецтво сучасне, світового рівня. Хоча…

"Да… Там… Туда… В пірьод, только па аднаму… пі-пі-піпі (пищить із турнікету)... Куда?! Ану стаять!" Видає монотонні високочастотні речитативи сімпатішний хлопчик-охоронець троєшинсько-гопницької наружності. Бути в Україні українцем – це об'єктивний факт. А от бути європейцем (не за розміром кишень і їх умістом, а за геометрією культурних форм мозкових синусоїдів) в центрі Східної-Європи, навіть, перебуваючи в культурно-мистецькому центрі європейського рівня – це можливо й так, а можливо, і ні. Із цим ще можна посперечатися!

Країна де по вулицям досі ходять медведі, люди голими руками їдять сире м'ясо й дохнуть від радіації, але декого встигли врятувати і вивести із зони доки в них не повиростали роги. Òлені, олèні, òлені, не бриті і не голені…

Так ось, про саму арт-контору Пінчука. Центр дійсно європейського рівня, де вже не приймаєш аромотерапію запахів копченого сиру та розбавленого пива. Сугестія сучасних образів, звуків, зображень, конструкцій. Все це збудовано на на пятнадцятимільйоному фундаменті убітих єнотов (у.е.) й розміщено на трьох поверхах одного з терміналів VIP-Майдану, а головне, наповнене сучансим, представницьким, високоякісним мистецьким контентом. Єдине в Україні, здається і в Східній Європі теж. Можна починати гордитися й індичитися.

Найбільше часу з усіх відвіданих амфілогів ми провели, як не дивно, у вбиральні. І не тому, що робили там свою звичну чорну справу – просто ловили кайф від сучасного мистецтва й високих технологій. Та найцікавіше, як завше, лишається поза кадром:) Крім нужника, таких онтопових інсталяцій на виставці сучасного мистецтва "Generation UsA " ще багато. Тож беремо за руку друзів, коханих, знайомих, батьків, сусідів, симпатичних вуличних перехожих, звісно, якщо вони посміхаються, а в їхніх очах горять вогники, - і гайда в Європу.

Кінець початку

Sat, 13 Jan 2007 15:34:10 GMT

Бажання, сильне, велике бажання, як відомо, долає будь-які перешкоди. Закінчувати будь-яку історію потрібно щасливими посмішками головного героя, перемогою добра, зло розплющується до рівня плінтуса й рівняється з підлогою. Жодних докорів сумління, чи, тим паче, угризєній совісті, бо відчайдушний бій протагоніста вівся проти несправедливих, узурпаторських, майже ненасильницьких злодіянь антагоніста. Присвячується совєцкім товаріщям, ментально хворим людям похилого віку й людям такого ж способу мислення. Москву мозгамі нє понять. А якщо це патологія, що постійно прогресує, то в бій повинна йти важка артилерія. Істина давно відома: не важливо що ти знаєш, важливо – кого.

Якою є на дотик цифра сім? Дуже приємною. Це як торкнутися в районі нижче зігнутого коліна дівчини. Звісно, ніжку дівчині потрібно зігнути саме цифрою сім, хоча це й не суттєво, приємно, як не крути. Гримуча суміш – дівчина моделька, яка навчається в Києво-Могилянській Академії.

Приготував свій перший глінтвейн. Виноград зібраний із власних виноградників перетворений за професійнонепрофесійною технологією на червоне вино. Убив у ньому кислинку, додав вишуканої терпкості, глибини смаку й високих температур. Тепер сиджу як щойно заряджений акумулятор, в очах горять вогники вишуканого драйву… а я кручусь на офісному стільчику, що поскрипує пластиковими суглобами й розкладаю науково-непопулярні преферанси.

Наступна мета – поповнити колекцію своїх найзвабливіших посмішок. Бо ж, що може бути краще за Неї (маю на увазі посмішку)?

Карпатіана тур

Tue, 09 Jan 2007 14:54:37 GMT

Київ – Славськ – г. Високий Верх – г. Тростян – Берегово – Виноградів – Мукачево – Ужгород – Виноградів – Батово – Київ.

Зібравши весь наразі запас радості, урочистості і красномовності з усією відповідальністю мушу заявити, що все набагато краще, ніж всі могли собі навіть уявити. Все набагато краще ніж всі навіть не уявляли.

м. Славськ: гірські будиночки, стрімкі потоки гірських річок, Новий Рік, мангали й казкові краєвиди. г. Високий Верх (вона ж г. Захар Беркут, г. Волосянка, г. Семи вітрів) на яку можна піднятися на найдовшій парнокрісельній канатній дорозі, а там зима, не гібрид, а справжня, зі снігом. г. Тростян спуститися з якої коштує вдвічі дорожче ніж піднятися, бо ж нікуди ви не дінетесь з підводного човна. м. Берегово, де знаходиться басейн з термальними водами, від яких все біле стає жовтим, і то невідомо, з огляду на вже згадану збоченість укрбізнесу, чи то земні чи людські мінерали дають такі відкладення на одязі, що з такого боку (доречі, мого улюбленого) й добре, бо ми так туди й не трафили. В тому ж місті знаходиться винний дім: 25 грн. і після дегустації шести видів закарпатських вин починає зривати дах, тоді публічні екскурси сомельє аннали історії набирають неочікувано нових обертів (а де музика?). м. Виноградів з найдешевшими, як на мене, в Україні таксі, де за п’ять гривень вас відвезуть хоч на край світу - і для чого тоді своя машина? (я не впевнений, чи там має бути знак питання, але перебудовувати речення було ліньки). м. Мукачеве, відоме своїми політичними трагіфарсами кількарічної давнини, - це ж просто архітектурний сіамський близнюк деяких районів Одеси мами. м. Ужгород, кажуть дуже зелене місто просто у центрі Європи, де повно сакури, треба буде повесні перевірити ще раз. І все це казковий тур Закарпаттям у виконання бравої ватаги борзих борсуків, бо ж немає нічого вагомішого за щире слово та ціннішого за відчуття братства однодумців!

Так, після шкільних «Сніжків» ліліпутів я нарешті став на справжні лижі, після чого добряче нам’яв собі дупу і увійшов у контакт із добрим десятком ні в чому не винних нормальних, у вестибулярному сенсі, лижників і сноубордистів. Наступна мета – Протасів Яр, навчитися впевнено триматися на прокатному борді, щоб тоді купити собі власний, і гайда знов у Карпати.

Окрема фіча, яка заслуговує, посеред всього іншого, особливих овацій - корчма-музей «Деца у нотаря» (деца –сто мілілітрів; нотарь – нотаріус на місцевому діалекті). Біля входу висить декілька табличок, які сповіщають про те, що «Деца» – це історична пам'ятка, охороняється п'яницями й законом. Неймовірне іронічно-трагікомедійне оформлення вивісок, меню, написів й самої корчми доповнює найвеселіший цвинтар в Україні. Там поховано і «Нашого президента», і правдивого журналіста, і клієнта, що втікав не розрахувавшись і помер від сорому, і вірну вдову, що зрадила тільки один раз, заховані декілька різновидів «нашої мети». До речі, є вільні місця:)

Тепер ночами снитимуться снігові вершини, кришталь мокрих сніжинок, психологічно-позитивно-небезпечні паралелі висот, мільйони зірок, які є тільки там. Нас завжди тягне на місце злочину, чи то пак щастя. Вся різниця знаходиться в наслідках, а вони неодмінно ще будуть. Я всім ручуся за рецидив! (:

P.S. Life:)? А що це? Kyivstar врятує світ!
P.P.S. Ми таки були в казці!

З Новим Роком!

Sat, 30 Dec 2006 14:35:54 GMT

Тік-тік, тік-так. Раз-два-секунда-хвилина-рік… Новий Рік – свято, яке передбачає щось нове, щось перспективне, щось краще ніж це було у минулому. Дуже хочеться вірити що воно так і буде.

Рух поїздів, швидкість вітру, тисячі сніжинок. Я полетів у гори ганяти на сноубордах. За пару тижнів буду.

Бажаю всім у цьому році щастя, радості, кохання, здійснення всіх заповітних мрій, і щоб цей новий рік не підклав нікому свині, а якщо й підклав, то золоту:) Happy New Year!

Сноу бізнес

Fri, 29 Dec 2006 16:54:21 GMT

Завтра їду в Карпати, а й досі вагаюся, що брати із собою в гори. Велосипед, ролики чи якогось самоката. Зима хвора – в неї нежить і висока температура. А різні лікарі досі вагаються який діагноз їй поставити. Медицина таки друга за точністю після релігієзнавства наука. Тепло, сонце в гості часом заходить, красіво. Красіво, а я хочу великих кучугур, невеликі заметілі, сніжками покидатися, морозець, який за щоки хапає, у гуртове валяння один-одного в снігу, бабу снігову собі зліпити й відразу її покохати.

Від нестачі снігу потерпають як Карпатіана, так і західні країни, які однозначно недоотримають своїх традиційно шалених зимових прибутків від гірськолижного туризму. Парниковий ефект, озонові дірки, розширення пустель і все таке, як прогнозують євро-американські науковці. Коротше потихеньку занурюємося у світовий океан. Але в науковому лікнепі є й інша думка. Російські світлі голови пророчать, що на нас хвацько насувається глобальне похолодання. Ice age 3. Хоча й від цього не легше, жодної стабільності й нормальної перспективи: як не втонемо, то повимираємо як мамонти.

Однак, якщо на небі запалюють зорі – то це комусь потрібно. Сніг і бізнес. Прогнозоване тепло знижує рівень споживання газу й нафти, очікування холодів, відповідно, навпаки – ціну розкручує. От вам і всесвітній христовий піар похід московії щодо очікуваного льодяникового періоду. І не важливо, що на вулиці +, ціна то формується більшою мірою на основі очікувань. Головне утнути хороший scary movie.

Мучачо Еволуціон

Wed, 27 Dec 2006 16:28:01 GMT

Над швидке оновлення, апдейти і апгрейти. Світ швидшає, росте й тріщить по швам. Багато моментів не вловлюється, усе не встигається, набуте – губиться в колишніх туманах, думках, спогадах. Час мого, твого, нашого життя. Він складається лиш із трьох суперчастинок геніального пазлу. Перша – минуле. Друга – майбутнє. І третя – цей текст. Як результат досконала картина кустарного художника, якого придумав перший поет. Після вчорашнього йде день сьогоднішній, потім Новий рік із подарунками й шампанським, далі весна з народженими бурульками й молодими квітами, усе це летить у літо зі звичним сонцем і високими горами, падає осіннє листя, хронічна нестача снігу, зима. Кінець є водночас початком. Для когось починається друге коло. Rosso, gallo, verde.

Пазл отримує чергову порцію частинок. Усе набагато складніше, бо насправді все набагато простіше.

Передноворічна історя

Sun, 24 Dec 2006 12:13:21 GMT

Ганяння моральних конфет, душевне дефілювання й психологічні реверанси. Перманентно сублімуюся. А що. Це також є творчістю й зайняттям суспільно корисними для Всесвіту і для мене справами. Коли не бачиш чогось бажаного ні на поверхні, ні на глибині (а за вухами смалиться) - потрібно просто пошукати в іншій водоймі. Я вже давно перестав запасатися памперсами, щоб із переляку не того…
"Ні" – так ні.
"Так" – суперово.
Порада тижня: "Не парся". Для системи охолодження авта потрібна особлива синтезована рідина. Keep walking - значить визначити пріоритети і рухатися далі. Take it easy.

Прагнення до змін кристалізується… кристалізується в передноворічну лихоманку. Люди вже потроху починають тихо, але впевнено їхати дахом у святковому передноворічному очікуванні. Для мене НР є особливим святом, ДН, наприклад, мене чомусь напружує. А НР - це повернення дитинства. Місцями хочеться залишити себе в минулому і знайти себе там колись знов, так само загубленого, між ялинок і прожекторів, між гілок метрополітену і теплих посмішок. Кристалізуватися, знову залишити і зробити новий хід конем, у перед. Старий джингл-белс, звичний рогатий Дід Мороз на зубатих оленях, нова Снігурка, ялинка, нові кофеті і нові подарунки. Новий Рік.

А цього разу НР буде високо в горах. Ближче до зір. Вилізу на дах нашого гірського бунгало і першим отримаю подарунка від пузатого Санти, кажуть у Карпатіані він завжди зупиняється на піт стоп. І най мене підкине до Місяця, я там поряд уже розгледів одну дуже перспективну зорю. Ухоплю її за хвіст і помчу зі швидкістю двох шумахерів у геппі New Year.

Ажур, Банєма, Авантююррр

Wed, 20 Dec 2006 16:31:07 GMT

Вчора відбулась Новорічна вечірка для інтернів Програми сприяння Парламенту України. В ресторані "Млин", що на Дніпрі в Гідропарку зібрався молодий амбітний піпл який прагне змінити власне життя та цей світ навколо себе. Молода еліта, українська надія і майбутнє. І вже стало доброю традицією, що на Новорічні та випускні вечірки приходять інтерни Програми минулих років.

От і я там був, і як писали в казках - мед пиво пив. Відносно живий. Відносно щасливий. І майже не задовбаний сесійним стафом. Надерся як слон – корпоратив як-не-як – Рада платить) Довелося три години гецати на танцплаці щоб вигнати дідькові три наїдені кіло. І Дід Мороз був, який неочікувано припхався з маленьким поросятком. Ну такий сімпатяжка виявився, всі просто влаштували йому іротішний масаж – обмацали, обгладили, обтерли, облизали навіть. А поросяту хоч сонце не світи, бо срав він на вас. Оттак і наваляв кілька поросячих гнійних купок прямо посеред ресторану. А за годину на великій прикрашеній синіми мармо ладами таці подали соковитий свинячий окорок. З Новим Роком свинì, Свùні!

Познайомився з молодняком й побачив себе inside out рік тому. І я ж такий був (молодий, дурний нежонатий) тільки но вкинутий в казанок парламентської кухні. Дивишся широко заплющеними очима і думаєш, оце так-так, отаким я був, і ось такий я зараз.

Кроки вперед, сходи вверх, рух по висхідній, глюканула синусоїда й жене в одному напрямі. Життя – це рух. Світ швидшає, росте і тріщить по швам. Я – Шумахер, рухається далі і втрачає відчуття дистанції. Приємно і красиво.

Ліпало*

Fri, 15 Dec 2006 21:51:53 GMT

Поїв апельсин називається. Як колись модний лізун-сасун. Липкий весь… пальці, руки, лице. Так і липну до всього. І зовсім, зліпляться незабаром мої мізки.
Хочу негайно на лижі. Мені набридла зима. Вона не справжня. Хочу весни. Справжньої.
Далі от думаю, думаю і стрьом бере. Час летить скажено швидко. Класно підготувати курсову за два дні це справді реально. Як я міг таке таке втнути щоб до такого докотитися. Альо, міліція? Я відриваюсь від реального й входжу у віртуальний світ. Нету-нету нету не ту. Пропозиції штипу "f*ck you ass up and let’s go out" на цей вікенд не приймаються. Ніхто ж не зібрався капці відкидати?
Спання у повному сенсі цього слова відміняється теж. Сон в неповному сенсі. Точніше його відсутність призводить до нездорового сприйняття реальності. Та це минеться, а поки що перетворюся на Франкінштейна й гнобитиму свої мозки над останніми не потрібностями науки.
А хто тут? Все, процес пошов. Я вже сам із собою розмовляю.

*з болгарського – клей

Кав’ярні, снупи і червоні танго

Sun, 10 Dec 2006 10:45:55 GMT

Джазовий настрій б’є ключем, лоскочучи інтимні місця нейронних ансамблів. Це кода, професоре, кода! І пророчі сни what to do f*cked to be not, що неодмінно справдяться, немов стараються зробити цей фак з усіх сил. Невчасно. Не ті сни. Цвяхи вириваються дупою, якщо сіра речовина не вирвала їх вчасно, мать її фашистку. Але для чого сьогодні робити те, що можна відкласти на післязавтра.

Телефони, як ніки й маски змінювати шкідливо. Сидиш у кав’ярні (а якщо у фастфуд йдуть виключно кави посьорбати, то це що не є найсправжнісінька кав’ярня) з дівчинкою красивою теревениш, а тут на тобі, ну прямо як у Камеді Клабі, - здрісвуйтє, я Антоніо Бандерас, - кричить мепетришна мелодія зі слухавки. Ще одна мегапаті в янків на хаті. За півгодини. А я то думав, чом би це мені три дні поспіль ніс чухається. А от про подарунки мене ніхто не попередив. І про гру з їхнім мінянням і викраданням теж. Тепер кльові червоні танго з мереживом дісталися Беару, а від капців собачок я просто розтанув, як морозиво з кульок. Тепер якщо мені ніхто такі на Новий Рік не подарує, я їх подарую собі сам! Перегрівся й закіпів:)

Піду сьогодні до Булгакова на терапію "нотатками юного лікаря". Припишуть ліки цукровою пудрою для нових візерунків уяви, із присмаком кави.

Для повного щастя залишилось навчитися готувати глінтвейн. Був just a perfect day.

Deep in мить

Fri, 08 Dec 2006 15:45:11 GMT

Дивна видалася зима. Так тепло неначе за вікном дефілює осінь, а не вона. Покохалися вдвох між собою й уже не хочуть розлучатися. Немає срібного снігу, немає його яскравої казки про рогатого Діда Мороза на зубатих оленях, і навіть не передбачається. Але чомусь так хороше на душі сьогодні, якось по-особливому, інфантильно хороше. Зовні не халаманддрить, у середині вільно так, відчувається безмежний простір для вливання, виливання й, ну просто краса.

Найс сюрпрайс. Кіллер здорового глузду приїхав з вікенду. Під настільною лампою надійно сидить український переклад Дена Брауна, у динаміках нірвана музичних реверансів Coldplay, на моніторі знову виписки нечитаного Габріеля Маркеса. Я його одній кльовенькій дівчинці мед сестричці подарував, із Трускавця – тоді він їй був потрібен більше ніж мені. Зашибісь. Стільки свободи відчуттів і позитивно вільного простору, що аж страшно. Виставлю на аукціон лот і продаватиму його в еквіваленті. І так, здається в оренду три гектара світлої душі. Тільки грошей нам нєнадо й інтим (ну це вже стосується не всіх) також не пропонувати:)

Умом Расію нє понять. Перехід попереднього в наступне захований так далеко, що не впізнати його сліди на поверхні. Як добре, що... так добре. У такі миті ніякої гарантії чи вві сні, чи при свідомості.

Крок вперед і два назад, товаріщі!

Wed, 06 Dec 2006 16:16:23 GMT

Комусь добре від того, що комусь погано. Комусь страшно від того, що комусь весело. Комусь смішно від того, що комусь болить. Комусь взагалі все байдуже. Декому – це не байдуже. Хтось вірить у добро й те, що воно таки має хоч іноді злу по пиці давати. Якщо ми можемо щось змінити, чому б не зробити це? Якщо ми можемо допомогти іншим, чому б не зробити так. Але якось я не так думаю, як мало би бути краще, інакше чим тоді пояснити таку лажу? «Я ж тепер не впевнений ні в чому - саме тому я більше не вагаюсь» (Л. Дереш). Гівно рідке, як млосно.

Інтересно, думаю я, якщо Інші нічим не хочуть допомогти собі бодай трішечки самі – то чому ми маємо йти заради них на амбразури, ризикуючи власним майбутнім? Кидатися самим під колеса танка – нє рєбяткі, так нічого в нас не вийде. Принаймні я в ці забави не гратимусь! Підніміть свою філейну частину, і поколихавши нею, зробити крок. Трясця, це такі прості речі, які люди не хочуть розуміти. Є штуки, які люди не можуть розуміти. А є щось, чого люди просто не мають розуміти. Танго танцюють у двох.

А поки друзі борзі борсуки думають чому так і чи була то просто наша зарисовка чи тепер їхній буй… ми святкували День української армії, із чим я себе й усіх вас і вітаю. Младшій лійтінант:) Це вже майже традиція влаштовувати масштабне гуртове мегапаті у внутрішніх двориках. Зима-зима, зима-зима - активно проганяємо холод усіма можливими й неможливими способами. Бугі-вугі ін да хаус.

Блін, а як хвацько все таки Ума Турман порубала цих дятлів великим мечем. А я, вічний революціонер, трясця, навіть кухонного ножа проти живої істоти не підніму.

Зимові настрої Альма Матер

Tue, 05 Dec 2006 19:04:14 GMT

А комусь добре, комусь, у кого є хоч трошечки свіжоспеченого альпійського снігу зимового врожаю 2006 року. Комусь там затишно, світло й чисто. У нас тут такого снігу немає, тому ми можемо лише спробувати розділити їхню радість. З ними й із нами, бо коли починаєш ділити радість – її стає вдвічі більше. Це як зачароване коло. Я хочу щоб усі в чомусь були схожі на нього – світлого й чистого. На сніг, якого тут нема. Лиш холод, лиш люди… лиш ті, яким треба цей чистий сніг. Від нього вони оживуть і стануть кольоровими. А з ними й усі. Бо це радість і зачароване коло. Сніг.

"Данєцкіє в городє" трагікомедійний серіал з елементами кримінального чтива. Зніматиметься безпосередньо на території Національного університету державної податкової служби України. Цих не відмиють. Данєцкіє vs Любі Друзі. Одні краще інших, трясця їхній японській матері. Забембали вже! Але, коли це виходить за межі, і змішують до купи й коней, і принців, і політику й особисті амбіції, коли в повітрі з’являється запах жовчі й гнилі – з цим потрібно вже щось робити. Не сидіти, склавши руки й лавочки поліруючи… Наш батько зібрався тотально провести кадрові чистки чи то пак, точніше сказати, викинути на вулицю багатьох неугодних з керівництва й професорсько-викладацького складу, більшість з яких – справжні професіонали і просто хороші люди. А кого тулять на їх місце – це просто смішно, краще відразу перейменувати вуз на Гірничо-збагачувальний технікум. Це лиш лейтмотив. Нова історія тільки набирає обертів і заслуговує на висвітлення в основних ЗМІ країни. А якщо так станеться як гадається – будьте певні, бо ми вже маємо вихід і на "Закриту зону", інші ТБ і друковані ЗМІ. Факти просто кричущі! Тому, можливо, почну вести тут кримінальну хроніку, і якщо скоро побачите десь на екрані мою мармизу з нецензурним виразом розумного обличчя – не лякайтеся.

Нині уся надія на сніг!

Окі докі треніги

Sat, 02 Dec 2006 00:47:59 GMT

Тренінги – це завжди класно, особливо, якщо їх проводять справжні психологи професіонали. Після закінчення відкриваєш у собі нові грані, надходить натхнення й велике бажання не просто рухатися далі, а бігти, і щоб переганяти інших – бігти швидко. Триденний тренінг по "ефективного спілкування". І "ось Остапа понесло" – це тепер до мене. Гарячий хлопець у гарячі штани!

Й тут, через кілька днів після цього всього, сталося щось неймовірне. Вона! Неочікувано постукала в мої двері й, швидко влетівши без запрошення, відразу кинулася мені в обійми. Найс сюрпрайс… – не встиг сказати. Як почала чіплятися до мене, лізти своїм колючим язичком мені за шию й далі, розстібуючи зіпер своїми ще дуже холодними з вулиці руками. Брррр! Хоче залізти під шкіру, збоченка. Нє, кажу їй. Давай спершу чаю!? А вона чаю не п’є! Вона холодна. Вона – майстер перетворень. Вона – моя зима.

Крім першого грудня, сьогодні, по-друге, - ще й день прокуратури (як вона мені дорога), а по-третє, - Всесвітній день боротьби зі СНІДом і День солідарності з ВІЛ-позитивними людьми.

Познайомився якось один хлопець на дискотеці з дівчиною. Хелло, здрастуй ітдтп. Вони відтягнулися (і ніяких дешевих амфітамінів і конопляно-алкогольних токсикозів, - не про те історія) і, оскільки трапилася така вдача – у мучачика була якраз на вихідних вільна квартира, - поїхали вони до нього. Далі ще цікавіше, хоча й банально. Амур-тужур і ніч пристрасті. Уранці мучачо прокидається, а пані вже й нема. Оце, міркує, класно, утекла ну й добре, ніяких тепер обіцянок, удавань цукрового татка й головного болю. Піду, думає, зубки почешу – заходить у ванну кімнату, а там на дзеркалі яскраво-червоною помадою написано: "Ласкаво просимо до світу СНІД!!!". Жовч і цинізм. Спочатку він не повірив, бо не може такого бути, з ким завгодно, тільки не зі мною. Дуже нервував і пішов уже наступного тижня здати тест. Той показав йому ВІЛ негативну реакцію (тобто "здаров"). А через сім років хлопчина помер від СНІДУ. Оттакої, страсті мардасті.

І знову про тренінги. Сьогодні ця класна штука була саме на тему "ВІЛ/СНІД". Так, окрім іншого нового (справжні психологи зробили так, що відчув себе на місці інфікованої людини, відчуття скажу я, жовч, знаходишся неначе там, де темно і смердить) сьогодні дізнався про період "вікна", протягом якого ВІЛ себе не проявляє. Це від двох тижнів і аж до шести місяців. Та це для тесту, сама людина може декілька років не помічати небезпечний вірус. Народ живе, кров здає, коханські справи, сяке-таке. Оттак трахаються з ким не попадя дєвучки й мальчікі на право й на ліво, чи просто трахаються, сіють зерно полину, а довкола їм усе так красіво. Бо весь цей галасливий фон не досягає порога свідомості, тіло не відразу почне звертати на Нього увагу.

Людина, що заразилася ВІЛ, практично в 100% випадків заражається СНІДом, тобто її імунна система, зрештою, перестає працювати. Україна посідає шосте місце в світі за швидкістю зростання ВІЛ інфікованих, і одне з перших в Євразії за їх кількістю – реально їх в нас близько 600 тисяч!, що більше відсотка населення України. Лише кожний шостий, заражений на ВІЛ/СНІД українець, знає про свою хворобу. А кого це сьогодні кремпує? І тому я готовий позбавити Вікторії Бекхем мого морального крамсання її екс-перечниці й пробачити за те, що вона зніматиметься в костюмі Єви для одного журналу – бо всі гроші від цього ню перчинки підуть у фонд боротьби зі СНІДом Е. Джона.

Трапилася якось одному чоловіку вдача. Бог дав йому можливість побачити життя як в пеклі, так і в раю. Потрапив чувак спочатку до пекла. Бачить, а там чахлі грішники від голода в муках маються. Перед ними стоять глибокі чани з різними наїдками, а в руках їх ложки з дуже довгими ручками. І в буй вони їм не вперлися, бо не може жоден із них через таку довжину піднести їх собі до рота… Опинився дядя потім у раю. Дивиться, а люди там такі щасливі, радісні й ситі, красивезно так довкола. Стоять там ті ж самі чани, навколо них стоять люди з такими ж довгими ложками. Й годують один одного… Це як світло крізь зашторені фіранки в непогожу днину.

Не відвертатися Від й пам’ятати Про!!!

Сенксгівінг дей

Sun, 26 Nov 2006 10:53:12 GMT

Тішуся дуже:)

Супер-пупер паті з нагоди Дня Подяки. Свято, звичайно, не вітчизняне, а гамериканське. Але разом із тим і влаштовували його гамериканці в одній мегамісцині на Андріївському Узвозі. Індички чомусь не запекли, та все одно, головна фішка таки ж не в атрибутиці, а в ідеї - свято було створене для того, аби краще усвідомити, наскільки благолосвенним є людське життя. Кожен (ну майже), прийшов з якимось своїм їдлом, зробивши свій вклад до вечірнього сенксгівінг столу. Позитивна і мила атмосфера, довкола інгліш спікінг ком’юніті, мелодії Роллінг Стоунз, приємні розмови, Бреди, Біли, Греї, маленькі Леонарди ітд. Кожен подякував минулому року за щось важливе й значне, те хороше, що він приніс у їх життя, їм особисто й усім. Приємна справа, особливо в такий нелегкий час. Рівайнд і знову по колу. Одним словом, усе було просто люкс.

Це далеко не наші бикотеки мегагульбища до поросячого вереску, з алкогольним кретинізмом (пивця випив, потім ще шампусіка, кілька коктейльчиків, горілочки медової, ну зовсім трішки, винця, тільки білого, червоного ні-ні, і конячку хорошого можна добавити… а потім він отруївся булочкою). І це все щоб почуватися вільно й не відчувати психологічного дискомфорту. Це ще наша совдепівська психологія сидить у нас і не дає розправити крила. Звісно, у нас свої плюси і чесноти, але саме це і є високий паркан з колючого дроту, що не дає нам, державі, нації рухатися далі. Be shy > be ashamed > restrict oneself.

Слідувати своїм бажанням без бентеження й страху – чудова риса. І якщо ткої немає – її потрібно в собі розвивати. Хоча цінна вона лише при умові, що сприйняття світу оптимістичне, а бажання позитивні – хоча б для нас самих. You wanna and you gotta. Що б це чи хто б це не було чи не був!

«А чому б і ні!» замість того щоб подумати про те, що це неможливо, чи що мені за це буде. You Can't add days to your life, but you can add life to your days!

Життя чудове, хоча іноді в ньому трапляються обломи

Tue, 21 Nov 2006 17:21:33 GMT

Як класно проходив день. Вже було хотів схопити бога за бороду, а той взяв та й поголився. Ангел охоронець постійно тримає велику страшнючу книжку над моєю головою, і гепа мене час від часу, щоб не розслаблювався, щоб думки не роїлися і до купи позбігалися. Колись ми таке вже проходили. Але ж трясця, на фіга бити так сильно!? Але я переконаний в тому, що просто так зло нікому не минається. Стався до інших так, як...

Якийсь козел в маршрутці витягнув у мене з кишені шкіряного гаманця з п'ятьма сотнями гривень, трьома кредитними картками, кіпою візитівок, ксивою, студентським, читатським ітд. Мрії прозорі у долонях, чоловічі забобони... поїзд далі не їде, звільніть, будь ласка, вагони! Там було все! Ганьба!!! От же ж урод! Ще й людяний типу виявився, в кишені в мене звідкись виявилось п’ятдесят гривень, а банкноти я ношу виключно у гаманці. То ж, бери, падло, дякую, що без здачі. І ні в чому собі не відмовляй.

От! Виговорився. Тож хай живеться тобі багато, довго і щасливо. Головне ж не матеріальне, це все минуще. Сьогодні є, а завтра – німа, сьогодні ти Наполеон, а завтра Олів’є. Ніжки-ручки цілі, здоровий і майже щасливий, вже. То ж хвіст пістолетом, морду цеглиною… але то буде завтра, там де будуть масштабні плани й цікаві заходи. Сьогодні в голові короткочасна депресія кольору присадибної катастрофи. Ґгааарррр. Я майже щасливий, вже!

Ta-Dah! В Квадраті!

Mon, 20 Nov 2006 17:44:56 GMT

Театри Л.Українки, І.Франка, Москальської драми ітдітд навіть не стоять поряд, вони ридають здоровенними слізьми. Вони просто скоро потонуть у своїй заштампованій шаблонності й архаїчності. Поряд з укрсучлітом та укрсучмузом є ще й укрсучтеатр. Після «Молодого» на якийсь бодай маленький культурний шок навіть і не сподівався, а тут на тобі, трясця його японській матері (в позитивному значенні цього «трясця»). Виявляється, нині побувати в «Чорному Квадраті» стало модно. Театральний клуб з епатажними життєвими екранізаціями. Місце питань і відповідей. Наприклад, як поводити себе, якщо до кінця світу залишилося 10 хвилин? Як зустріти мучачика, якщо він вийшов з дому на 5 хвилин, а повернувся через 2 роки? Про що будуть теревенити перша, рруга і третя дружина на поминках свого спільного чоловіка? 10 хвилин до і після саксу! І відповіді даються справжні, живі, нерафіновані і правильні. Так от, тепер я модний:) Змінюю координати!

Ще. Про градуювання, клисифіккацію, роздування і навігацію. Не всі собаки - суки. Виявляється пан Дарвін розробив не тільки теорію природного відбору, а ще й сексуального. Але як і у випадком із театром: хто на що вчився й кому що потрібно. Тож, візьму й посталю паркером собі галочку, або нє, краще ткніть ручкою в мене. Кобель-чувак-мучачик-джентель-мен.

- ті, хто кобелі, але не визнають цього, - кобелі;
- ті, хто кобелі, і це визнають, - мужики;
- ті, хто кобелі, визнають це + присутність, відсутність деяких рис - справжні мужики;
- ті, хто не кобелі, - чоловіки;
- ті, хто не кобелі, + відсутність, присутність певних рис - справжні чоловіки.
(В кого проблеми з потенцією до уваги не беруться)

Сакс і Тісто

Thu, 16 Nov 2006 19:18:57 GMT

Всі ніби поволі вилізають із стану осіннього анабіозу, потрошку їдучи дахом в передчутті зими, реальних морозів, мегатонн снігу і зимових свят. І на навчанні й на роботі починається така топка, що якщо й не гавкну до 31 грудня, то буде вже добре. А цього аж ніяк не можна робити.

Я вже було збирався відкинути капці від перенапруги, мозкової давки й ще чогось там психопікантного. Гарна посмішка та кльовий настрій тут ні до чого. Втомлені крила все одно призводять до анабіозу. Тому, час-від-часу потрібно відтягуватися, і кожен робить це як уміє: хтось культурно висне в анфіладах артгалерей та музеїв, хтось спеціалізується на укрсучліті й курсучмюзі, а комусь би яйцями потрусити, чи заліза потягати щоб стати дядьком здоровим. А може макраме поплести чи хрестиком повишивати? Хоча, такого не вмію. Чи зробити собі подарунок - поїхати до якогось ТЦ і зайнятися банальним розбазарюванням. Є навіть таке поняття – лікувальний шоппінг. Викликає прості позитивні емоції й стимулює вироблення правильних гормонів.

А можна організувати класне барбєкю-паті в якійсь мегамісцині в честь, наприклад, грядущого дня студента. Класно й майже спокійно відвиснути в кнайпі, і, якщо се буде дійсно суперово, то народ, звичайно, ще зажадає "видовищ і хліба". Трясця, і тут почнеться.

Барбекю-паті влаштовали в одному із внутрішніх двориків міста, перед цим, звісно, зайшли в найближчий шоп і нагребли багато морозива й до морозива. І бабах!!! - як вибух посеред тиші. Столик, лавочки, музика з автомагнітоли, танці-шманці… Все настільки позитивно, весело, красиво, радісно і драйвово, що мами-квочки з навколишніх пентхаузів вивели на вулицю своїх маленьких курчаток, і ті почали трясти м’ясцем разом із нами. Бабці повилазили із вікон і гіпнотизували нас своїми поглядами, і що в них було на думці одному лиш Дядьку відомо.

Як підсумок: настрій маю пречудовий, повітря пахне мандаринами, котрі люблю дуже-дуже, і загалом, життя – то чудова штука!

І ще (вже про сьогоднішнє), активно рухаючи дупцею й далі, життя - це рух. Динаміка як запорука руху, - сьогодні встиг побувати в шести діаметрально протилежних кутках Києва й наразі чимчикуватиму ще в одну місцину. Потім засяду вдома за капм і писатиму аналітику. Отакої!

"..."

Sat, 11 Nov 2006 21:53:37 GMT

Відродився мій домашній інтернет, рідненький.
Мрію про відпочинок і, ну хоча б, здоровий сон. Збиваються всі ритми і блюзи. Оттакої, містере Ахівздохі. А ну гайда на вулицю, бодрячок ловити!

В оранжереї ботанічного саду зараз цвітуть величезні орхідеї. А за місяць відбуватиметься ціла феєрія, ввійде в кураж розквіт азалій, - чекаємо на казку. Тьотям адміністраторам холодно і сумно, - відвідувачів хоч греблю не гати, - тож ходять і, щоб не морити черв’ячків, дають безкоштовні міні екскурсії. Й мені, як частому клієнту цієї контори, аж ніяково – стільки разів вже було, а в цей, як вперше. Буває! А кльова штука дуріан – таки справжній екзотичний їжачок пацифіст.

Намагання читати, дає цікаві результати. Виходять нові книжки... Купив одну отттаку за 132 грн. Наразі моє найбільше капіталовкладення в науково-непопулярну літературу. Повні кармани грошей легко конвертуються в повні кишені щастя. Тепер ходжу радію як слон.

Думаю про літо і те, якде організувати зимовий відпочинок.

І вжджджджджджжжж… за-ки-па-ю. Лет мі фрі! Власне, що це я? Треба тішитися тому, що є... А є в мене, поки що, можливість, уникаючи терзань совісті, гуляти осіннім Києвом, - а то потім, точніше вже, набирають обертів магістерські-сесії-практикуми і подібні не зовсім приємні речі. Так що, ловимо момент:)

Ба? Бо! Життя бентежне. Вона ні чорне і не біле. Ніяких зебр, смуг і хвостів у кінці тунелю. Тут завжди є всі кольори веселки. Воно є таким, яким його сприймаємо. А ще можна додати побільше позитивного контенту і різних штук цікавих. Тому, завтра на Теркеля.

Переяслав-Хмельницький

Tue, 24 Oct 2006 19:44:37 GMT

Жваво заревів двигун авта, засвистіла під колесами галька… Шумить широкий шлях, виспівує, пролітаючи повз наші вікна вітер. Якщо не головні, то ключові герої космо лівобережного туру: Маттадорр (себто Я, хто… no comments, за сумісництвом штурман нашого корабля), Ярік (хрестоматійний фейс бетмена, професійний гонщик непрофесіонал), дівчата (три штукі – крихкотілі створіння метелика, денсера й зірки, викликають тільки позитив).

Київ - Вороньків - Кийлів - Дніпро - Переяслав-Хмельницький - Київ

Дорга була довгою. Як то кажуть англійці – шіт хепенс. Весь час з'їжджали із правильного шляху й знаходили пригод на свою дупу. Але остання в нас ‘велика’, і ці зіги, заги й дорожні реверанси додавали тільки веселощів. Поназнаходили й понабачили такого:) на картах цього не малюють.

Основний пункт призначення - Переяслав-Хмельницький. Місто 27 музеїв, бідної архітектури, ницого туристичного менеджменту й нікудишніх доріг. Найцікавіші місця…

По-перше, це музеї. Їх багато - історія вимагає (згадати хоча б Переяславську раду). У археологічному експонуються унікальні знахідки - руїни Воскресенської церкви XI століття. А музей народної архітектури під відкритим небом, або ж місцеве Пирогово - це просто чудо. Імпровізовані села де ми зустрічаємо вітряки, млини, корчми, сільські управи, хати... головне, замовити на три години екскурсію і не вештатися попід хатами.
По-друге – піцерія Елефант (Слон). Які паралелі з "Cafe Elefant", де Штірліц зустрічався… і з ким він там тільки не зустрічався. Піца буває й ліпшою, але піцерія єдина на все місто, тому вибір для кавування просто шалений. Головне – файна й позитивна атмосфера!

Далі, ізнову дорога, колеса і дешевий поп з автомагнітоли. Тепер я повернувся з доріг додому й, просто, зрадів. Відчуття рідного міста чи місця завжди загострюються прямопропорційно їх віддаленню. А місто живе, ніби нічого й не було. І не кращає, і не веселішає… і зовсім не сумує, коли мене нема. Бо в такі моменти змінюється моя карта планети, з'являються нові люди й ляльки, виникають нові маршрути, прокладають трамваї, метро й паромні переправи. Розширюється свідомість і створюється нове життя.

Рухаюсь. Будую свій світ. Зелений і безмежний.